Свою  Україну  любіть,

Любіть  її…  Во  время  люте, 

В  останню  тяжкую  минуту 

За  неї  господа  моліть. 

                                    Т.Шевченко

Є поети одного міста, одного села, одного народу. Але є поети всіх міст, сіл, народів. Український народ, як і кожен народ світу, має свої святині. Однією з таких святинь, національною гордістю нашого народу є творчість Тараса Григоровича Шевченка.

У березні 2014 року весь світ відзначає 200-річчя від дня народження видатного українського поета та громадського діяча Тараса Григоровича Шевченка. Не викликає сумнівів, що це була і є наймасштабніша постать української нації, стрижень її розвитку.

Вшановуючи пам’ять Тараса Шевченка, українська громада завжди прагнула, аби ім’я великого поета не втратило ані своїх шанувальників, ані того глибокого значення, яке воно мало для історії України. Тому 2014 рік оголошено Роком Тараса Григоровича Шевченка.

Важко переоцінити роль Шевченкової спадщини в розвитку не тільки естетичної, а й соціальної і національної свідомості українського народу. Творчість Шевченка стала новим етапом у розвитку естетичного мислення українського народу. Вона визначила на десятиліття вперед дальший поступ української літератури (не тільки поезії, а й прози і драматургії), прискорила український літературний процес. Шевченко, ім’я якого стоїть в одному ряду з іменами Пушкіна, Лермонтова, Байрона, Міцкевича, підніс українську літературу до рівня найрозвиненіших літератур світу.

 Великий Шевченко тим, що він поет української нації, але ще більше тим, що він поет народний.

Найбільша слава для кожного краю, для нації  — це творити загальнолюдське. Завдяки Шевченкові скарби української душі немов повною річкою влилися в загальний потік людської культури.

Він уперше заявив про себе як поет, видавши невелику збірку поезій, що мала назву "Кобзар", яка стала символічною і дала друге ім'я поетові.

Із полум'яних творів Кобзаря весь світ дізнався, що є прекрасна країна — Україна, з чудовим, добрим, роботящим народом, прекрасною мовою, піснями, героїчною і трагічною історією.

Наша мова — то чудовий діамант, що лежав на дорозі, прибитий пилом, ніким не поміченим. Але знайшлася людина, яка підняла той скарб, витерла його від пилу і вставила у коштовний вінець. І сталося диво — камінь той засіяв ясним промінням, дивуючи весь світ своєю красою. Людина та — Тарас Шевченко, а коштовний діамант — то наша мова.

Для кожного українця Тарас Шевченко означає так багато, що створюється враження, ніби ми все про нього знаємо і він завжди з нами. Та це лише враження. Він невичерпний і нескінченний. Не тому, що він кращий від інших, — у ньому наша історія, реальність і найпотаємніші мрії.